Ангел, девочка, Психея,
Легкость, радость бытия, —
Сердце стонет, холодея:
Как я буду без тебя?
Как-то без твоей подсветки
Мне глядеть на этот свет,
Эти зябнущие ветки,
На которых листьев нет,
Ноздреватость корки черной
На подтаявшем снегу…
Мир, тобой неосвещенный,
Как-то вынести смогу?
Холодок передрассветный,
Пес ничей, киоск газетный,
Лед, деревья, провода,
Мир бестрепетный, предметный,
Неподвижный, безответный, —
Как я буду в нем тогда?
Как мне с этим расставаньем,
С этим холодом в груди?
До весны с тобой дотянем, —
Ради Бога, погоди!
Там-то, весело старея,
Век свой будем вековать, —
Я твой псих, а ты Психея,
Вместе будем психовать…
Лепет, трепет, колыханье,
Пляска легкого огня,
Ангел мой, мое дыханье, —
Как ты будешь без меня?
Как-то там, без оболочки,
На ветру твоих высот,
Где листок укрылся в почке,
Да и та едва спасет?
Полно, хватит, успокойся!
Над железной рябью крыш,
Выбив мутное оконце,
Так и вижу — ты летишь.
Ангел мой, мое спасенье,
Что ты помнишь обо мне
В этой льдистой, предвесенней,
Мартовской голубизне?
Как пуста моя берлога —
Та, где ты со мной была!
Ради Бога, ради Бога,
Погоди, помедли, пого…
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Поэзия : Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
