На книгу митрополита Антония Блюма "Учитесь молиться".
Я назначил Богу встречу, а пришел на суд,
Где, я понял, больно лечат, но не больно бьют.
Мне бы взять, да осмотреться, прежде чем войти,
В ризу белую одеться, ведь сказали: "Жди!"
Я же, глупый, прямо в двери: "Господи, встречай!
Без тебя я в полной мере пережил печаль."
Осмотрелся, проморгался - пусто, никого.
Мысль мелькнула: "Я же быстрый, догоню Его!"
Я бежал довольно скоро, времени назло,
Только вот Христа увидеть мне не повезло.
Хорошо еще я понял, что не так одет,
Вот ведь как оно бывает, если Бога нет.
Мне сказали: "Ты ошибся, ты не там искал,
Лучше б ты, внутри собравшись, просто помолчал,
И полезно для начала научиться ждать,
И под тяжестью печали молча покричать."
Впрочем, иногда, не скрою, Бог приходит вновь,
Тихо позовет: "Открой мне, сердце приготовь,
Сотворим себе обитель, затеплим свечу..."
Ах, увлекся я, простите, лучше помолчу.
Захар Зинзивер,
Германия
Божий я человек, православный. Откуда я- там меня уже нет, где я сейчас- все видят, где буду после- один Бог знает. e-mail автора:sinsiwer@rambler.ru
Прочитано 8399 раз. Голосов 4. Средняя оценка: 5
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
лето 2о1о. Жара. - Курганская Надежда лето 2010 года надолго останется в нашей памяти.
как хорошо ,если бы каждый живущий на земле почувствовал свою зависимость от своего Творца.
Поэзия : Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
