Почему, мой друг ты так медлишь,
Почему не придешь к Христу
И в молитве, в слезах раскаянья
Ты не сложишь грехи к кресту.
Почему? Ты еще что-то ждешь?
Ждешь неделю, месяц и год.
Ты в тоске и мраке живешь
Увязаешь в грязи забот.
Слово Божие в руки возьми,
Почитай, что сказал Христос.
Все сбылось по лицу земли.
Чрез года и века, что ты ждешь?
Разрезая небес просторы
Взвились в космос тела ракет,
Мы сдвигаем и строим горы
И твердим недоступного нет.
Изучаем растений жизнь,
Изучаем светил движенье,
Но не знаем, как дальше жить
Средь научного достиженья.
Мир кричит о научных прогрессах
О радарах и спутниках, впрочем,
Не устала от криков пресса,
Устает от работы рабочий.
И среди достижений этих
Чаще стал все звучать вопрос,
А нужны ли вообще - то дети
С ними шум, беспокойство, хаос.
Мир устал, и земля устала,
Везде войны прошли, иль идут,
Ты не знал, и она не знала
Что нас эти вопросы ждут.
Я не верю, что мир ученый,
Не сумел иль точнее не смог,
Разрешить вопрос не новый
Есть ли все же на свете Бог.
Бог? Один улыбнется сухо,
А другой, передернет плечом,
Третий скажет – все это глупо
В наш то век от неба с ключом.
Но я верю в минуту трудную.
В час опасности смерти, тревоги,
Когда жизни минуты скудные
Истекают, все помнят о Боге.
Помнят в космосе, на орбите,
На луне и в «девятый вал»
Помнят, знаю, люди ждите
Ведь Христос уходя сказал:
Ухожу приготовить место,
Ухожу, но приду опять
Я приду за своей невестой
О, как мало осталось ждать.
Почему же тогда так медлишь?
Почему не придешь к Христу?
И в молитве в слезах раскаянья
Ты не сложишь грехи к кресту.
Аминь
Прочитано 15503 раза. Голосов 4. Средняя оценка: 4,75
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
